������������� ���� ������ ������������� ��������-��������

«Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатися?» – розповідали та власним прикладом показували американці та руськополянці допитливій малечі та спортивній молоді. У селах Млієві та Сторосіллі уже вчетверте  пройшов християнський табір. За п’ять днів християни не лише розповіли про життя апостола Павла, сплели браслетики, удосконалили навички з гри у волейбол, зустріли схід сонця і залишили написи на футболках, вони здружилися з місцевими та посіяли слово Боже у їхні серця, повідомляє церква  с.Руська Поляна.

Юлії Цимбал 15 років. Дівчина не могла пропустити цьогорічний табір, адже в попередні роки здружилася майже з усіма лідерами. Вона не лише допомагала християнам у служінні з найменшенькими, але й відвідувала молодіжки. Зізнається, що найважливіше для неї – спілкування. «Мені усе сподобалося, але найбільше – це те, що тут я знайшла нових, чудових друзів, із нетерпінням чекатиму наступного літа й наступного табору»,  – каже Юля.

Цього року на служіння в Україну приїхала команда із США у кількості 12 осіб. Лише двоє з них – Джесіка й Таня тут 4 роки. Вероніка народилася в Америці й там виросла. Вона чудово говорить українською і великою несподіванкою було те, що дівчина в Україні – вперше. Уже два роки Крістіна – мегаактивна й позитивна 17-ти річна дівчина займається з дітлахами ручною працею. «Спочатку мені було дуже важко, бо часто у дітей немає ніякої поваги до старших. Вони до мене ставляться як до подружки, а не до лідера», – каже Крістіна.

Дівчина розповіла, що до табору в іншій країні вони готуються ретельно й заздалегідь. Ще з січня командою спілкуються по електронній пошті, складають та вивчають програму. Значну увагу відводять мовному питанню. «Коли я сюди їхала вперше, то всю програму – те що я маю казати вивчала напам’ять. Потім все розповідала комусь з команди, і якщо збивалася, то починала спочатку. Цього року з мовою було легше», – сміється Крістіна Мельничук.

Віталій Сало на служіння приїхав разом із дружиною Іриною та двома дітками Антоном і Катею. У своїй рідній церкві він займається місіонерським служінням, тому поїздка в іншу країну – для нього не нове. Він вважає, що найкраще в цьому служінні – це спільність, жертовність часом та собою для Бога. Минулого року він теж працював із українською молоддю. Каже, що цього року працювати легше, адже вже знаєш, на що розраховувати та чого очікувати. «Коли я їхав вперше, то не мав уявлення, що тут свідкувати так важко. Зараз же мрії не великі і більш реалістичніші. Звісно, що хочеться, аби реакція місцевих була кращою. Ми працюємо для Бога, а результату, плоду наших зусиль не завжди видно», –  говорить Віталій.

На служіння, які організовували християни, увечері сходилося більше 20-ти осіб, більшість із них – діти, які вранці були в таборі. Спілкування з молодими людьми в Старосіллі відбувалося на центральному стадіоні, тому й не дивно, що хлопців більше цікавив футбол і волейбол «наших проти ваших».

У Млієві молодіжки проводили на території, яка є перед церквою. Родзинка спілкування – пісні біля багаття. «У таборі було добре, я буду сумувати за Джесікою. Вона ставилася до всіх доброзичливо, нам розповідали історію, що була одна дівчинка на ім’я Катруся, і вона не вірила в Бога хоча її однокласники вірили в Нього.  Одного дня вона ходила в ліс по гриби, вже темніло, і вона збиралася додому. Дівчинка переплутала дороги і заблукала, а потім вона згадала, що її однокласники говорили про якогось там Бога, і вона каже: «Спробую помолитися». Катя помолилась. Після молитви вона йшла, але не розуміла куди. Потім вона побачила дорогу. Пройшла по тій дорозі і побачила свою хату. Отак дівчинка повірила в Бога й запросила  до церкви всю свою родину», – згадує найулюбленішу історію  Ірина Сукомел, яка відвідувала табір у с. Мліїв.

Море вражень

Цікаво, що табір корисний не лише для дітей та молоді Мліїва й Старосілля, але й для самих християн. За словами Крістіни, їй подобається працювати з українцями, які можуть багато чого навчити – особливо знаходити вихід із непередбачуваних ситуацій. «Ми все проводимо за планом і раптом щось – нам складно перелаштуватися. А в українців це добре виходить»,  – каже улюблениця дітлахів.

Віталіна Кравченко, руськополянка відкрила в собі нові таланти, про які раніше й не здогадувалася:  «Це, можливо, смішно, але я кожного року чекаю на цей табір, мабуть, більше аніж діти. Море благословінь і нових можливостей відкривається в ньому. Я відчула себе супер-актрисою, граючи в сценках. Я навчилася довготерпінню, адже щодня  пояснювала молодшій групі, що у мене на співах ми будемо співати «Я мала овечка», а не «Oppa Gangnam Style». А взагалі - це просто неймовірне відчуття, коли  кожного дня приїжджаєш в табір за півгодини до початку, а там вже чекає юрба дітей, які біжать назустріч, обіймають і кричать як вони скучили, і що хочуть, щоб табір не закінчувався ніколи!», – розповідає Віталіна.

Недоспані ночі, витрачений час та кошти варті того, аби такі табори проводити частіше – впевненні організатори. Велику вдячність християни-лідери висловлюють Олександру Ярмоленку, який виконує обов’язки пастора в церкві с. Млієв. Служитель не давав розслаблятися молодим людям навіть у вільний час – дівчата фарбували й білили приміщення нової церкви в Сторосіллі, хлопці – возили цеглу або закопували стовпчики. Така праця ще більше їх здружила та залишила приємні спогади.