������������� ���� ������ ������������� ��������-��������

 
 
You are here:: LIBRARY PUBLICISISM Biblical Ethics into Life!
 
 

Banner
 
 
 
 

Biblical Ethics into Life!

Як не дивно, але перспектива введення в школах України предмету “Християнська етика” більш всього питань поставила... саме перед християнами: як уживуться під одною обкладинкою підручника всі християнські деномінації, та ще й плюс інші релігії? І взагалі, чи має Біблія етичні вказівки для невідроджених людей? Чи є рація вчити доброму поводженню нерозкаяного грішника? Може, не варто й починати?.. Пропонований читачам матеріал складено за книгою д-ра Лутца фон Падберга, професора історіїі церкви та філософії (Німеччина) під назвою “Етика: між самовираженням особистості та богоорієнтацією”   Лутц фон Падберг   Коли стало очевидно, що науково-технічний прогрес не дотримав своєї обіцянки суцільної безпеки, людям довелося добре замислитися. Катастрофи, стихійні лиха, епідемії створюють гнітючу атмосферу, котра підсилюється іншими проблемами сучасності, починаючи від “миру с усьому світі” до відкриттів генної біології. Такий вузол проблем змушує людей шукати нової моралі, нового способу мислення. Переосмислення речей (у тому числі й християнської етики), несподівано вразило подвійним відкриттям. По-перше, етичні орієнтири потрібні. По-друге, зрілих етичних орієнтирів немає. Узагалі, що таке етика? Це наука, котра зацікавлена не тим, як людина вчиняє, а тим, як їй слід вчиняти, не тим, яких ідей вона дотримується, а які їй належало б відстоювати. Отже етика займається питанням про цінності та моральні обов’язки людини.

 

Що пропонують сучасні школи етики?

 

Етика обов’язку – вимагає дотримування законів. Її автор – І. Кант (18 ст.). Він зробив крок від авторитету Божого закону до авторитету закону, виробленого людиною, а мораль поставив у залежність від думки суспільства. Практика довела, що Кант явно переоцінив можливості людини. Тому щодо проблеми, наприклад, СНІДу етика обов’язку на сьогодні може запропонувати лише примусове лікування в ізоляторах. Етика утилітаризму (“корисності”) називає морально вірною таку дію, яка в підсумку принесе максимум щастя. Ось тільки що є щастям для усього людства. Досить сказати, що утилітаризм став основою марксистсько-ленінської етики... А сьогодні для вирішення проблеми з тим же вірусом він пропагує використання виробів з резини. Уже була пропозиція у вигляді невинних ігор учити школярів, починаючи з 11-13 років, користуватися презервативами. Етика самовираження (“відносності”) дозволяє кожному самостійно встановлювати моральні принципи, тому що жодне моральне поняття не може бути підходящим на всі випадки життя. Такий підхід обертається тим, що заперечити, наприклад, масове знищення людей немає чим: право визначається силою. Лише прибічники біблійної етики насмілюються відверто заявити, що СНІД є Божим судом за гріховне життя. Та чи маємо ми взагалі право говорити про єдину незалежну етику? Питання в тому, як поєднати незмінні норми з перемінними обставинами, враховуючи при цьому небажання людини мінятися. Отже науково-технічний прогрес не вирішив проблеми людини. Зате його прискорені темпи пред’являють надзвичайно високі вимоги до людського розуму. Суспільство в цілому примирюється з моральним  хаосом, вважаючи це ціною за “благословіння” сучасного способу життя. Процес примирення зайшов настільки далеко, що прості та ясні рішення та правила здаються сумнівними. Той, хто сьогодні наслідує Божі заповіді, повинен виправдовуватися перед суспільством, а хто живе, скеровуючись лише власними бажаннями, здається, має на своєму боці й право. Така ситуація доводиться багатьма прикладами. Ось лише кілька областей етичних проблем, про які найчастіше говориться в пресі. У Німеччині з усіх промов політичних діячів можна зробити висновок, що крадіжка велосипеда – вчинок більш вартий покарання, ніж убивство ненародженої дитини. Більш того, державне фінансування лікарень з лікування безпліддя припинено, а фінансування абортів – ні. Цікаво, до речі, що зі 100 листів, які щоденно отримує канцлер, про захист тварин йдеться в 25, а у справі із захисту дітей – лише 2-3. Відомий випадок, коли у жінки, яка лікувалася від безпліддя, при ультразвуковому обстеженні було виявлено, що вона очікує відразу 5 дітей (таке трапляється при лікуванні гормональними препаратами). Лікарі, сумніваючись у благополучних родах, обирали лише між редукцією (поступовим убиванням ін’єкціями ембріонів, поки їх не залишиться бажана кількість) і остаточним перериванням вагітності. Зупинилися на останньому варіанті. Інший приклад. Нещодавно стало відомо, що у більшості видів атлетики вагітність використовують як допінг, тому що в цей період працездатність жіночого організму підвищується. Після змагань вагітність переривають. Такий допінг практикується майже всюди, але зберігається в таємниці. У цих прикладах спадають в око дві обставини: по-перше, завжди говориться лише про права чи проблеми жінок і жодним словом – про дітей, по-друге, те, наскільки технічні можливості медицини завели і лікарів, і пацієнтів до тупика при розв’язанні етичних проблем. Дослідження генної технології обіцяють можливість виробляти людей із певними нахилами та здібностями. Відомі здавна межі життя – народження та смерть – усе більше розмиваються : штучне запліднення та аборти, генетичні маніпуляції, експерименти на людських ембріонах і, зрештою, евтаназія (перериваня життя у випадках невиліковної хвороби за допомогою медикаментів та інших засобів – Ред.).  Прогрес природознавства сліпо прагне вперед, не маючи ясної етичної мети. При цьому втрачається гідність та індивідуальність людини як створіння та образу Божого. Таким чином, незважаючи на гуманістичні ідеали, людина падає в ціні до піддослідного кролика. Етнічний дефіцит гостро відчувається і в засобах масової інформації. Спрага до сенсацій не знає меж. Часто право на всебічну інформованість служить лише приводом для хтивих репортажів. Процвітає бізнес на страху. І все це – заради підвищення тиражу та прибутків.

 

Небезпеки церковного плюралізму

 

Пристосовницькі настрої, плюралізм, коли дозволяється говорити та робити майже все, що заманеться, головне, мовляв, ­– відкритість до діалогу з інакомислячими, можуть далеко завести церкву, зробивши її співучасницею аморальності. Убогість етичних мірок плюралізму походить від втрати духовного центру. Бога при цьому позбавлено права на абсолютність. Такий приклад : у 1988 р. евангельсько-теологічним факультетом Тибетського університету премію Л. Лукаса було присвоєно голові тибетського буддизму Далай Ламі. До того ж ряду належить привітальне слово голови Ради євангельської церкви Німеччини, єпископа М. Крузе, до мусульманських громадян, де говорилося : «На нас із вами лежить спільна відповідальність у прославленні Бога… ми, християни, особливо стурбовані темами праведності, світу та охорони творіння. Ми впевнені, що в цьому ми з вами знаходимося на одному шляху». На обурення багатьох християн Крузе відповів, що ці його слова слід розглядати, як «обмін дружніми привітаннями», а не як «учення». А по телебаченню якось передавали репортаж з «богослужіння з людьми і тваринами». До цього церкву підштовхнуло опубліковане «Сповідання вини» священика М. Бланке (м. Веттераї) у тому, що «ми не виконали дияконського доручення  Ісуса і нашим найменшим братам – тваринам – не служили», яке підписали понад 40 осіб. Звичайно, Боже творіння є цінне, але тут викривлення шкали цінностей цілком наочне. Американець І. Глетчер вивів навіть термін «ситуативна етика» : «Що служить допомогою одному, – те і добре. Провідною мораллю у рішеннях християнина є любов і ніщо інше…» У такій концепції, звичайно, усталені етичні норми є не бажані. Вони обмежують незалежність людини в тому, щоб самостійно зважувати свої рішення, єдиним орієнтиром для яких є любов до ближнього. Власне, це – демонтаж обов’язкових моральних засад суспільства. Помилка, очевидно, в тому, що етичну норма знову шукають у самій людині. Але тут проблема : її там нема. І тому не даром сказав Достоєвський : «Де немає Божого страху, там усе дозволено». У енциклопедичних словниках такі поняття, як етика, звичай, мораль, чеснота і цінність часто розуміються як синоніми поняття «культурні традиції», тобто правила, що вироблено людьми, історично зумовлені. Проте саме таке розуміння й привело етику до кризи. Та й саме грецьке слово «етос» віддзеркалює звичне сьогодні значення : «порядок», «звичай».

 

Засади біблійної етики

 

Етика, що походить із людських звичаїв – «людиноцентрична», а що виходить з Божих вимог – богоцентрична, біблійна. Мірилом добра і зла в біблійній етиці є Бог : «Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого» (Мр 10:18), лише Його воля «добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:2). Основоположним джерелом естетичного пізнання є Боже слово : «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2Тим. 3:16-17). У записаному Божому об’явленні стає гранично ясно, що добре і що – ні. Шлях досягнення ідеалу – наслідування : «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (МТ 5:48);  «Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти» (Еф. 5:1). Тепер стає зрозуміло, чому закону любові до ближнього не достатньо : тому, що вищим мірилом є Бог і пріоритет має любов до Бога та прославлення  Його, а інші форми любові лише виростають з неї. Така позиція ставить людину не нижче, а набагато вище, ніж позиція «людиноцентричної» етики, оскільки розглядає людину як Богоподібну особистість. Як будову – із її фундаментом, так само біблійну етику пов’язано з богопізнанням. Пригадаймо, як будував свої послання апостол Павло : спершу фундаментальний богословський розділ, а за ним – етичні вказівки. Такою, не залежною від людини, засади не вистачає сучасним етичним теоріям. Але чи має біблійна етика всезагальне визнання? Деякі теологи говорять, що десять заповідей – закон для кочівників, який не підходить для сучасної цивілізації. Проте, по-перше, десять заповідей (декалог) є цінні тим, що виражають абсолютне добро. У них встановлюється простір, у якому людське життя процвітає, а все, що відбувається по той бік вказаної границі, руйнує життя. Оскільки свідомість добра і зла дано кожній людині, можна говорити про природне (біблійне) право, «закон життя». Воно походить із того, що все творіння свідчить про моральний закон і вказує на ті добрі наміри, які мав Бог, створюючи нас. Кожна людина знає все необхідне про Бога і добро, але ухиляється від визнання Його та послуху Йому і все більше заплутується, «гамуючи правду неправдою» (Рим. 1:18). Тому етика, що стоїть на одному лише сумлінні, є нестійка і в ролі путівника ненадійна (сумління, гр. снеїдесіс, – здатність знаходити зв’язок між речами та виносити вирок). Це природне знання повинно приєднатися до Божественного об’явлення, Біблії. Завдання християн у світлі біблійної етики Християни покликані до більшого, ніж сказано в дека лозі : їхнє завдання – свідчити про Божу любов та справедливість, відкриваючи людям Божий намір спасіння світу. Етиці християнина неодмінно передує відродження його духу : «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» (Ін 3:3). Хто не переживе цього в своєму житті, тобто не зробить об’єктивну пропозицію Бога особистою, суб’єктивною, той не здатний пізнати більший за декалог намір доброї Божої волі. Зв’язок виправдання й етики приводить нас до трьох ступенів біблійної етики, які по-різному торкаються суспільства :
  • основоположний ступінь – етика збереження  Божого творіння, тобто обов’язки людини, виражені в декалозі, а також «золоте правило», яке є майже в усіх культурах («що ненависне самому, не роби нікому»); охоплює всі питання охорони життя, громадський кодекс, вимоги справедливості тощо;
  • другий ступінь – етика викуплених, яка базується на вченні Христа : заповідь любові, спілкування з Богом, відмова від свого права, любов до ворогів, місіонерське доручення та дияконія;
  • вищим ступенем є так звана диференціальна етика – царина індивідуальної дії Святого Духа в кожному християнинові окремо (наділення різними дарами та служіннями, Божий провід).

 

Ці три круги, так би мовити, вкладені одне в одне : особистий провід Духа завжди залишається в межах учення Христа, яке, у свою чергу, тримається заповіді Отця і Творця. Збереження творіння, місія та провід Духа – три галузі діяльності та ступені біблійної етики. Не будемо приховувати, що в пошуках етичних рішень ми не раз будемо потрапляти у конфлікти, від нас вимагатиметься серйозне знання Біблії. Проблема буде полягати в тому, щоб розпізнати волю Божу в кожній конкретній ситуації. Та апостол Павло у Рим 12:2 вказує, що тому і тільки тому, хто віддає себе Богу цілковито, хто готовий покинути норми цього світу і хто підкоряє свій розум Божій силі, – тому Божа воля відкривається. Висновки Протестантські церкви сьогодні надто стримані у питанні встановлення етичних норм. Якщо ж ми серйозно приймаємо доручене нам Богом, то будемо сміліше стверджувати біблійну етику в усіх сферах життя. Одною з найвищих завдань християнина у сьогоднішній кризі норм є вимагання визнання в суспільстві Божого закону, десяти заповідей. Тому що «Праведність люд підіймає, а беззаконня то сором народів» (Прип. 14:34). Це всезагальне визначення має силу і в сучасному світському світі. Треба пояснювати при цьому, що заповіді Бога продиктовано Його доброзичливим ставленням до людей, вони стережуть життя. Справжня свобода людини можлива лише під авторитетом Бога.

ImageОтже, від християн в етичних дебатах нашого часу вимагається стояти на твердих, чітко окреслених позиціях та звершувати добродійність.

                                                                                                                    Компіляція Ольги Дорофеєвої

< Prev   Next >
Интересная статья? Поделись ей с другими: