Християнські мас-медіа в Україні сьогодні / П. Павлюк

Петро Павлюк – доктор служіння, професор, ректор Гуманітарно-теологічного інституту при ХГЕУ (Одеса)

Читаючи опуси світських журналістів, можна подумати, що релігійна тематика свідомо чи підсвідомо спрофанується ними. Я бачив телепередачу, де розповідалося про «баптистів-сімдесятників»… У якомусь із київських видань прочитав, що баптисти – це частина католицької церкви, і їхнє центральне управління знаходиться в Римі. Потелефонувавши до редакції, почув здивоване : «А що, ні?»

Що лишень не можна почути, наприклад, про баптистів в Україні! Одного разу в поїзді при мені попутчик розповідав : «Сидить на Хрещатику баптист і у барабан б’є…» В Одесі під час заворушення на мітингу на захист православ’я та російської мови хтось із зівак кинув : «Баптисти геть розперезалися, управи на них нема!» Один з моїх давніх знайомих на запрошення відвідати наше богослужіння з жахом скрикнув : «Краще повішусь, ніж до вас піду!» З’ясувалося, що він чув, що в баптистів (штунд) приносять людські жертви, «та й хрест, - – каже, - – православний в них перед порогом закопано». Отже виходить, небилиці від «народу» кочують до редакцій газет і передач, тобто у мас-медіа.

Секулярні медіа та релігія

Подібне до баптистів можна сказати про освітлення світськими ЗМІ й інших протестантських деномінацій. Таким чином, через неосвіченість працівників мас-медіа суспільство отримує недостовірну інформацію. Біда не лише журналістів, але й багатьох так званих освічених людей в тому, що вони у своєму невігластві щирі.

Звичайно, помилки можуть виникати у складній самій по собі релігійній темі. Складність в тому, що навіть у рамках одної конфесії можуть мирно співіснувати різні погляди і форми боговшанування. І, як на мене, ні світські, ні деякі християнські журналісти не розуміють краси і драматизму усієї багатоконфесійної мозаїки релігійного буття України, через що, узагальнюючи розрізнені випадки, і роблять невірні умовиводи. Але це факт : світські журналісти не мотивовані належним чином вивчати, освітлювати й аналізувати релігійне життя, якщо там нема конфронтації чи скандалу.

Світська журналістика та ЗМІ в цілому маніпулятивні за своєю суттю. Будучи власністю медіа магнатів, такі ЗМІ переслідують єдину мету – відняти час і спустошити кишені споживачів інформації. Метод використовується такий, щоб, впливаючи на приземлені людські інстинкти та потреби, формувати суспільну думку і створювати споживацький світогляд.

Відомий соціолог Маркузе стверджує, що в результаті впливу спеціальних методів пропаганди суспільство отримує навмисно спрощені схеми чорно-білого бачення проблем. Знаряддям маніпуляції свідомістю та поведінкою людей він назвав ЗМІ.

Отже, людей умисно перетворюють на осіб зі спрощеним соціальним сприйняттям, які «одновимірно» сприймають події у площині примітивних рішень. Таким чином провокується відмова від критичного мислення, яка веде до, вибачте, отупіння. У такий спосіб формуються неправдиві масові потреби. І у такий же спосіб, з метою дискредитації, формується викривлений образ віруючих людей.

Чи цікавляться новинами релігії сьогодні?

Однозначно, так. У 21 столітті з’явилася так звана «нова релігійність», яка в якомусь смислі отримує перемогу над традиційним констянтинівським християнством. І, коли мислити масштабно, то можна передбачати, що багато народів і культур світу, що випробували на собі експансію християнства як панівної релігії, тепер помстилися своїм поневолювачам – якщо не експансією, то інфільтрацією своїх релігійних ідей і практик. І перемагають ці ідеї та практики саме ефективністю впливу на людей!

Сьогодні не лише західний, але й наш, вітчизняний бізнесмен, який побажав знайти духовної підтримки і «змінити свідомість» (свою або суперника за цехом), в тому числі і для більш успішного ведення своїх справ, нерідко звертається не до священика і навіть не до психотерапевта, а до найближчого екстрасенса (гуру, ворожки, парапсихологу тощо).

Спостерігається дивна ситуація : невдача так званої західної християнської цивілізації, що побажала панувати на Сході, супроводжувалася переможною ходою «східних духовних практик» на Захід. І цивілізація, яка зросла на християнстві, потім – за епохи секуляризації – на його «внутрішньому» запереченні, сьогодні задовольняє свою потребу у «релігійній метафізиці» за рахунок нехристиянської релігійності…

Радянське безбожжя також обернулося новою релігійністю. Східні духовні школи та практики, синкретичні культи, харизматичні рухи, язичницькі традиції (українські, африканські чи «кастанедівські») виявилися цілком поєднуваними з сучасним прагматизмом.

І, нарешті, ще одна особливість сучасної релігійної ситуації. Її пов’язано із процесами глобалізації. Світ став єдиним, взаємо поєднаним цілим, і світові релігії зіштовхнулися обличчям до обличчя.

Але що ще стало очевидно, що секуляризація – особливість саме християнського світу. Вона не поширюється на інші релігійні традиції. Це важливо в контексті даної теми про ЗМІ.

Отже, у сьогоднішньому світовому процесі релігійний фактор виявився дуже значущим, оскільки релігії є глибинно пов’язані з культурами, з етикою та менталітетом людей.

Тенденції у християнських ЗМІ

За час праці у християнській журналістиці я побачив відсутність інституту зовнішніх кореспондентів та роботи з авторами. Цим власне не було кому займатися. Відбувалося це в тому числі й через нерозуміння важливості цього (інформаційного) служіння. Наприклад, один служитель, дізнавшись від мене, що на видання християнського журналу було витрачено триста доларів, сказав : «А хіба не можна було більш ефективно витратити ці гроші?»

Деякі впевнені, що для євангелізації цілком достатньо однієї Біблії і в інших друкованих виданнях потреби немає. Ми не намагаємося зменшити чи підірвати авторитет Біблії. Дійсно, для спасіння її достатньо. Але для ефективного благовістя – ні.

Крім того, християнська журналістика потрібна і для консолідації та співпраці християн. Звідки, наприклад, церкви на Заході могли дізнатися про гоніння та переслідування християн у країнах із тоталітарним режимом і закликати світову громадськість до захисту гнаних? Були люди, які потрудилися описати проблему, розказати про кричущі факти порушення прав віруючих. Таким само чином були задокументовані великі пробудження, чудеса та нещастя, які мають відношення до всіх християн на землі.

Перешкодою для християнської журналістики, на жаль, буває і те, що в деяких групах християн вірність корпоративним інтересам підноситься вище за вірність Богу. Виникають розділення, від яких не виграє ніхто, і дискредитується сама християнська ідея. Очевидно, завдяки міжусобним війнам виграють не стільки представники інших християнських конфесій, скільки різні нехристиянські рухи ( т. зв. свідки Ієгови, мормони, прихильники екзотерії та окультизму тощо).

Так, довгоочікувана свобода змінила багато. Відкрили двері багато вищих та середніх навчальних духовних закладів. Необхідну біблійну, богословську та духовно-світську освіту може отримати кожний, хто побажає. Сьогодні спеціальності «журналіст» чи «спеціаліст у зв’язках із громадськістю може отримати у Християнському гуманітарно-економічному університеті. Але проблема : бажаючих навчатися небагато. Її підсилює те, що в Україні дипломи релігійних навчальних закладів держава не визнає. Тому, на жаль, їхні дипломовані випускники поки що нерідко не користуються попитом у сферах, де є потреба у такого роду спеціалістах із вищою освітою.

Але в цілому сьогодні, гадаю, вже не потрібно доводити важливість християнської журналістики. Зараз, із приходом часу цифрових технологій та пануванням індустрії розваг питання в іншому : як саме використовувати нові технологічні можливості та як останні можуть вплинути на поширення Євангелія?

Переконаний, що нові технічні засоби допоможуть зробити великий крок вперед у розвитку християнських медіа. Радіо, телебачення, мережі Інтернету, друкованих засобів масової інформації – усе це чудові інструменти для розповсюдження  Євангелія. Тому сьогодні ефективні християнські церкви різних конфесій шукають і знаходять шляхи активного використання засобів масової інформації для благовістя. Наприклад, у Росії Асоціацією «Союз християн» створено навіть свій медіа холдінг.

Рекомендації

Нам сьогодні важливо створювати християнські твори на мові та в стилі, що буде зрозумілий сучасній культурі. Саме зараз ми повинні усвідомити, що в боротьбі за серця та розум людей у сучасній культурі нам доведеться виступати під прапором якості, який демонструватиме смислову цінність наших творів.

Пострадянські протестантські медіа вже пройшли певний шлях, але щодо якості вони все ще на старті. Ми все ще шукаємо шляхів, аби зробити наші видання цікавими для більш широкої аудиторії. (Хоча російські православні ЗМІ та видавництва добре розкрутилися за допомогою держави. Видається, що в Росії місце марксизму-ленінізму посяде державне православ’я. Але це вже інша тема.)

Для такого служіння потрібний свій церковний журналіст або письменник в кожній церкві. Ефект у суспільстві від його праці важко переоцінити. У деяких п’ятдесятницьких чи харизматичних церквах, які швидко зростають, вже існують свої прес-центри та відділи у зв’язках із громадськістю. Як наслідок, вплив таких церков суттєво зростає. На приклад, церква, яку очолює колишній журналіст Сандей Аделаджа, складається із понад 20 тисяч відвідувачів. До їхнього числа входять депутати українського парламенту, чиновники, бізнесмени та мер Києва Леонід Чернівецький. Мені здається, що саме представники цієї деномінації швидше за всіх створять свій медіа холдінг в Україні.

Який інформаційний привід можна використати? Завжди можна зацікавити секулярні редакції інформацією про соціальні проекти церкви. Нехай це будуть і критичні статті на злобу дня, але ця релігійна організація буде, принаймні, на слуху. Наприклад, ставлення християн до творів сучасних письменників на кшталт Дена Брауна, Джоан Роулінг чи Паоло Коельйо. (Щоправда, у деяких християнських виданнях є дуже схвальні пасторські оцінки творів П. Коельйо та Дж. Руолінг. Незрозуміло позицію цих авторів : звичайне невігластво чи бажання пооригінальничати?) Це можуть бути церковні новини, бібліографічні нариси тощо.

У церкві досить інформаційних приводів, які можна і потрібно освітлювати у своїй та секулярній пресі. Для цього, повторюю, в ідеалі у кожній церкві повинен бути фахівець у зв’язках із громадськістю. На професійному рівні така людина могла б представляти церкву в суспільстві.

Суспільству потрібна ефективна просвітницька діяльність, повинна надаватися достовірна інформація про сутність християнства. А в нас вона одностороння – православ’я освітлюється, іноді католицизм, а решта – ні. Потрібна програма релігійної просвіти, в якій розповідалося б про те, хто такі протестанти, наприклад, багатостраждальні баптисти, їхнє вчення, їхня історія. Адже в нашій країні – найбільше в Європі братство баптистів.

Прогнози

Для християнських ЗМІ настав «момент істини», наданий Творцем для розкриття внутрішнього потенціалу християнства.

21 століття дасть християнам повну, абсолютну свободу. Разом із тим «християнський тоталітаризм» у будь-якому випадку не пройде. Але релігійна свобода надає християнству поряд із іншими релігійними традиціями, можливість показати, що воно є ефективне і значуще – насамперед, у духовному плані, а, можливо, і в соціальному.

Особливу ж роль в процесі духовного відродження нашого суспільства на основі християнських цінностей покликані зіграти християнські ЗМІ. І можна передбачати, що в 21 столітті ми станемо свідками якщо не релігійного відродження, то, принаймні, подальшого зросту релігійної присутності в суспільстві.


Література

1. Газета "Русская мысль", № 4246, декабрь 2000 г.

2. Газета "Свобода", №39 (309) 2006 г.

3. Журнал "Решение", №14, 2006 г.

4. Информационный бюллетень Ассоциации "Новомедиа", №2(4), 2006 т.

5. Ках Гари, Глобализация на пути ко всемирному завоеванию, СПб.-К, 2006.

6. Рокмаер Ханс. Р. Современное искусство и смерть культуры, СПб, 2004.

7. Сенченко Н.И. Латентные структуры мировой политики, Киев, 2006 г.

Интересная статья? Поделись ей с другими: